Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток

Рекомендації психолога по гендерному вихованню

·                     Ніколи не забувайте,що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково – сильно.

·                   Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком – дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.

·                   Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне – по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.

·                   Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними – неправильно.

Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

·                   Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності  у виконанні вашого завдання.

·                   Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.

·                   З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.

·                   Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.

·                   Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?

Пам’ятайте, що ми часто не дооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

·                   Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї – бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.

·                   Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.

·                   Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.

·                   Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.

·                   Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає або не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.

·                   Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.

Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати – це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

·                   Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху – поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.

·                   Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.

·                   Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.

·                   Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.

·                   Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «Лінощі» дитини – сигнал неблагополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.

·                   Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

Особливості виховання агресивної дитини

Характерологічні особливості агресивних дітей

1. Сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.

2. Надчутливі до негативного ставлення до себе.

3. Заздалегідь налаштовані на негативне сприйняття себе з боку оточення.

4. Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.

5.  Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці.

6. У випадку намірів агресії (напад, псування майна й т.п.) відсутнє почуття провини, або провина виявлена дуже слабко.

7. Не беруть на себе відповідальність за свої вчинки.

8. Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.

9.  У відносинах виявляють низький рівень емпатії.

10.  Слабко розвинений контроль над своїми емоціями.

11.  Слабко усвідомлюють свої емоції, крім гніву.

12.  Бояться непередбачуваності в поведінці батьків.

13. Мають неврологічні вади: нестійка увага, слабку пам'ять, нестійке запам'ятовування.

14.  Не вміють прогнозувати наслідки своїх дій (емоційно застрягають на проблемній ситуації).

15.  Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості й сили.

Особливості сімей агресивних дітей:

.  У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками й дітьми, особливо між батьками й синами. Батьки переживають швидше ворожі почуття; не розділяють цінності й інтереси один одного.

2.  Батьки часто демонструють моделі агресивної поведінки, а також заохочують у поведінці своїх дітей агресивні тенденції.

3.  Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов'язків удома.

4.  У батьків агресивних дітей моделі виховання й особистісної  поведінки часто суперечать один одному, і до дитини ставлять взаємовиключні вимоги. Як правило, дуже різкий батько і мати, яка потурає дитині. У результаті в дитини формується модель зухвалої опозиційної поведінки, що переноситься на навколишній світ.

5.   Основні виховні засоби, до яких вдаються батьки агресивних дітей:

•   фізичні покарання;

•   позбавлення привілеїв;

•   введення обмежень і відсутність заохочень;

•   часті ізоляції дітей;

•   свідоме позбавлення любові й турботи у випадку провини.

Причому самі батьки ніколи не відчувають провини у використанні покарання.

6. Батьки агресивних дітей не намагаються встановити причини деструктивної поведінки своїх дітей, залишаючись байдужими до їхнього емоційного світу.

На формування агресивних форм поведінки дітей сильний вплив справляють умови сімейного виховання. Більшість дітей з асоціальним типом поведінки — це діти з родин з нестійким типом виховання, із властивим даним родинам байдужістю до емоційного світу дітей і їхніх інтересів, суперечливістю вимог, жорстокістю покарань, а іноді повною відсутністю заборон і обмежень з боку батьків (позиція потурання).

Відомо, що негативна поведінка дітей підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з «важкими» дітьми. Конфронтація, що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.

Фактори виховання й стилю спілкування дорослих, що провокують дітей на відповідну агресивну поведінку й сприятливе формування негативних емоційних станів, дітей:

•   суперечливість вимог до дитини з боку батьків, у результаті чого в дитини формується опозиційне ставлення до зовнішнього оточення;

•   власні часті негативні емоційні стани дорослих і відсутність навичок контролю й саморегуляції з їхнього боку;

•   використання покарання дітей як способу відрахування й розрядки дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади);

•   негативний стиль спілкування з дитиною:

— використання наказів, обвинувачень і погроз;

— постійне використання «Ти»-повідомлень («Ти неправильно зробив...», «Як ти смієш так із мною розмовляти?»);

— вербальна образа дітей;

— ігнорування почуттів дитини, її бажань та інтересів.

Цей стиль спілкування спрямовує дитину на боротьбу й мстивий стиль поведінки.

ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. «Встановлення меж дозволеності».

2. Чіткі рамки допустимої поведінки дитини повинні базуватися на фундаменті сердечної близькості.

3. Встановлені межі повинні відповідати віку й не повинні вступати в протиріччя з потребами дитини.

4. Встановлюйте межі, які дають можливість маленьких перемог.

5. Всі правила, вимоги, обмеження й заборони повинні бути погоджені між батьками й тими, хто бере участь у вихованні дитини.

6. «Наслідки (санкції) повинні випливати безпосередньо з поганої поведінки»

Знання правил, установлених у доброзичливій формі з боку батьків, робить життя дитини більш усвідомленим, організованим, а також створює відчуття безпеки й внутрішнього комфорту.

Агресивна поведінка дітей — це своєрідний сигнал SОS, крик про допомогу, про увагу до свого внутрішнього світу, в якому накопичилося надто багато руйнівних емоцій, з якими дитина самостійно впоратися не може.

Насильство та кривдники в нашому житті

В нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорстокого поводження із членами сім’ї, зокрема із дітьми, є внутрішньою проблемою цієї сім’ї і не потребує втручання соціуму. Проблема насильства над дитиною довгий час була закритою для обговорення та висвітлення не лише в Україні, через що їй не приділялося достатньо уваги. Не вівся облік жертв сімейного насилля, пошук методів корекційно-реабілітаційної роботи та шляхів вирішення даної проблеми. Ще недавно в нашому суспільстві вважалося неприйнятним говорити відверто про насилля в сім’ї. Проте ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто: вона розповсюджена серед людей різних національностей, різного фінансового та соціального статусу, в сім’ях віруючих тощо. Більше того, таке насильство ніяк не можна пояснити нинішньою економічною нестабільністю, оскільки воно наявне й у відсталих, і в економічно розвинутих країнах.

Діти – це маленькі люди, вони мають ті ж права, що і дорослі: право на рівний захист перед законом; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя та фізичну недоторканність; право на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров’я та інші. Тому саме право на захист від насильства над особою, особливо в сім’ї, є одним із найголовніших прав громадян та дітей зокрема.

Насилля розглядають у чотирьох площинах:

·        правовій,

·        моральній,

·        суспільно-політичній,

·        психологічній.

У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Та все-таки проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів.

Насильство у моральній площині окреслює кривдження осіб, слабших фізично, часто з фізичними або психічними вадами.

У суспільно-політичній площині насильство набуває значних розмірів, про що свідчать війни, збройні конфлікти, акти непокори, а також бійки у громадських місцях.

У психологічній площині – це явища, що відбуваються у психіці людини, а також у їхніх стосунках. Головний зміст цього виду насильства – страждання жертви, її безсиллі, внутрішньому розладі, приниженні.

Насильство більшою чи меншою мірою присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

Найчастіше насильство проявляється в сім’ї. Насильство в сім’ї за визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, – це «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю». Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б’є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти.

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

·        Фізичне насильство в сім’ї – це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

·        Психологічне насильство в сім’ї – це насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю.

·        Економічне насильство в сім’ї – це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров’ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

·        Сексуальне насильство в сім’ї – це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім’ї.

Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає серед дітей. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі.

Пам’ятка для батьків

1. Діти – основа сім’ї. У процесі виховання враховуйте індивідуальні особливості розвитку дитини.
2. Не ображайте, не бийте, не принижуйте дитину. Пам’ятайте, навчання – це радість (негативні емоції не сприяють засвоєнню матеріалу, вбивають бажання вчитися). Криком ви нічого не зміните.
3. Знайдіть час для бесіди з дитиною. Під час спілкування не реагуйте бурхливо, не засуджуйте, а будьте тактовними, толерантними у вираженні своїх суджень, думок. Намагайтеся контролювати режим дня дитини.
4. Пам’ятайте, що дитина – це ваше відображення (грубість породжує грубість, крик – крик, а взаєморозуміння і доброзичливість – добро і злагоду в сім’ї ). Запитайте себе: «Чи хочу я, щоб моя дитина була схожа на мене?»
5. Дитина – це цілий світ, сприймайте її як цілісну особистість, дорослу людину, яка має свої права ( на навчання, відпочинок тощо ) і певні обов’язки (вчитися, дотримуватись правил для учнів).
6. Якщо ви помітили, що у дитини «важкий» період, тоді підтримайте її.
7. Не віддаляйте дитину від себе – знайдіть час поговорити, зрозуміти, згадати себе в її віці, допоможіть, якщо потрібно, лагідним добрим словом.
8. Не шкодуйте ніжних слів, будуючи стосунки з власною дитиною.
9. Ви дали дитині життя, тож допоможіть зорієнтуватися у бурхливому морі життєвих подій.

Варто зазначити, що частіше за все діти зазнають фізичного насильства.
Але не кожна дитина знає, що їй після чергової домашньої прочуханки можна звернутися в поліцію або службу у справах дітей і знайти захист.

Особливості виховання тривожної дитини

Тривожність важливо відрізняти від тривоги, яка проявляється епізодично у відповідь на будь-які складні ситуації. Наприклад, якщо дитина хвилюється перед першим читанням віршів зі сцени або перед здачею іспиту, то це нормальні прояви тривоги. Якщо ж дитина практично постійно перебуває в напруженні, немов очікуючи неприємностей, то можна говорити про її тривожність.

Симптоми тривожності

• Дитина чимось стурбована, навіть перебуваючи у звичній безпечній ситуації.
• Легко засмучується при найменших невдачах.
• При хвилюванні часто не може втриматися від сліз.
• У дитини помічається м'язова напруга обличчя, спини або/та шиї.
• Насилу концентрується на чому-небудь, постійно відволікається від свого заняття.
• Погано засинає або неспокійно спить. Невпевнена у своїх силах, боїться братися за нову справу.

Причини тривожності

В більшості випадків поява тривожності у дитини викликана порушенням дитячо-батьківських відносин. Від особливостей характеру дитини також залежить наскільки вона схильна до тривожності.

Тривожність, зазвичай, розвивається у дитини через внутрішній конфлікт, який може виникати в наступних випадках:

• Суперечливі вимоги до дитини, які встановлюються мамою і татом, або батьками та вчителями.
• Завищені вимоги до дитини з боку батьків - вчитися тільки на «п'ятірки», зайняти призове місце на змаганнях і т.д.
• Авторитарний стиль виховання, коли думка дитини не враховується, а спілкування з ним відбувається у вигляді наказів.
• Конфліктна атмосфера в сім'ї, де виховується дитина, часті сварки між батьками.

Шляхи подолання тривожності

• Прагніть підвищення самооцінки дитини, частіше хваліть її навіть за незначні успіхи і бажано так, щоб це чули оточуючі.
• Відмовтеся від зауважень і критики. Якщо дитина поводиться неправильно, не лайте її, а доброзичливим тоном попросіть розповісти про причини своєї поведінки і поясніть, чому для вас вона неприємна.
• Не встановлюйте дитині занадто високі вимоги. Якщо ви бачите, що вона не справляється з програмою музичної школи і зі сльозами збирається на чергове заняття, краще віддайте її в інший гурток.
• Демонструйте малюкові свою любов. Обіймайте його, влаштовуйте веселі ігри, залучайте до спільних справ.
• Розмовляйте з дитиною про те, що її турбує. Розповідайте їй, як ви самі справлялися з подібними страхами.