Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток

Рекомендації психолога по гендерному вихованню

·                     Ніколи не забувайте,що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково – сильно.

·                   Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком – дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.

·                   Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне – по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.

·                   Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними – неправильно.

Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

·                   Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності  у виконанні вашого завдання.

·                   Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.

·                   З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.

·                   Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.

·                   Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?

Пам’ятайте, що ми часто не дооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

·                   Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї – бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.

·                   Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.

·                   Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.

·                   Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.

·                   Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає або не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.

·                   Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.

Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати – це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

·                   Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху – поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.

·                   Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.

·                   Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.

·                   Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.

·                   Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «Лінощі» дитини – сигнал неблагополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.

·                   Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

Особливості виховання агресивної дитини

Характерологічні особливості агресивних дітей

1. Сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.

2. Надчутливі до негативного ставлення до себе.

3. Заздалегідь налаштовані на негативне сприйняття себе з боку оточення.

4. Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.

5.  Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці.

6. У випадку намірів агресії (напад, псування майна й т.п.) відсутнє почуття провини, або провина виявлена дуже слабко.

7. Не беруть на себе відповідальність за свої вчинки.

8. Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.

9.  У відносинах виявляють низький рівень емпатії.

10.  Слабко розвинений контроль над своїми емоціями.

11.  Слабко усвідомлюють свої емоції, крім гніву.

12.  Бояться непередбачуваності в поведінці батьків.

13. Мають неврологічні вади: нестійка увага, слабку пам'ять, нестійке запам'ятовування.

14.  Не вміють прогнозувати наслідки своїх дій (емоційно застрягають на проблемній ситуації).

15.  Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості й сили.

Особливості сімей агресивних дітей:

.  У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками й дітьми, особливо між батьками й синами. Батьки переживають швидше ворожі почуття; не розділяють цінності й інтереси один одного.

2.  Батьки часто демонструють моделі агресивної поведінки, а також заохочують у поведінці своїх дітей агресивні тенденції.

3.  Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов'язків удома.

4.  У батьків агресивних дітей моделі виховання й особистісної  поведінки часто суперечать один одному, і до дитини ставлять взаємовиключні вимоги. Як правило, дуже різкий батько і мати, яка потурає дитині. У результаті в дитини формується модель зухвалої опозиційної поведінки, що переноситься на навколишній світ.

5.   Основні виховні засоби, до яких вдаються батьки агресивних дітей:

•   фізичні покарання;

•   позбавлення привілеїв;

•   введення обмежень і відсутність заохочень;

•   часті ізоляції дітей;

•   свідоме позбавлення любові й турботи у випадку провини.

Причому самі батьки ніколи не відчувають провини у використанні покарання.

6. Батьки агресивних дітей не намагаються встановити причини деструктивної поведінки своїх дітей, залишаючись байдужими до їхнього емоційного світу.

На формування агресивних форм поведінки дітей сильний вплив справляють умови сімейного виховання. Більшість дітей з асоціальним типом поведінки — це діти з родин з нестійким типом виховання, із властивим даним родинам байдужістю до емоційного світу дітей і їхніх інтересів, суперечливістю вимог, жорстокістю покарань, а іноді повною відсутністю заборон і обмежень з боку батьків (позиція потурання).

Відомо, що негативна поведінка дітей підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з «важкими» дітьми. Конфронтація, що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.

Фактори виховання й стилю спілкування дорослих, що провокують дітей на відповідну агресивну поведінку й сприятливе формування негативних емоційних станів, дітей:

•   суперечливість вимог до дитини з боку батьків, у результаті чого в дитини формується опозиційне ставлення до зовнішнього оточення;

•   власні часті негативні емоційні стани дорослих і відсутність навичок контролю й саморегуляції з їхнього боку;

•   використання покарання дітей як способу відрахування й розрядки дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади);

•   негативний стиль спілкування з дитиною:

— використання наказів, обвинувачень і погроз;

— постійне використання «Ти»-повідомлень («Ти неправильно зробив...», «Як ти смієш так із мною розмовляти?»);

— вербальна образа дітей;

— ігнорування почуттів дитини, її бажань та інтересів.

Цей стиль спілкування спрямовує дитину на боротьбу й мстивий стиль поведінки.

ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. «Встановлення меж дозволеності».

2. Чіткі рамки допустимої поведінки дитини повинні базуватися на фундаменті сердечної близькості.

3. Встановлені межі повинні відповідати віку й не повинні вступати в протиріччя з потребами дитини.

4. Встановлюйте межі, які дають можливість маленьких перемог.

5. Всі правила, вимоги, обмеження й заборони повинні бути погоджені між батьками й тими, хто бере участь у вихованні дитини.

6. «Наслідки (санкції) повинні випливати безпосередньо з поганої поведінки»

Знання правил, установлених у доброзичливій формі з боку батьків, робить життя дитини більш усвідомленим, організованим, а також створює відчуття безпеки й внутрішнього комфорту.

Агресивна поведінка дітей — це своєрідний сигнал SОS, крик про допомогу, про увагу до свого внутрішнього світу, в якому накопичилося надто багато руйнівних емоцій, з якими дитина самостійно впоратися не може.